Галина Березюк народилася 6 серпня 1964 року в с. Бишів Радехівського району. Закінчила Луцький державний педінститут ім. Лесі Українки. Працює вчителем зарубіжної літератури Барилівської основної школи на Радехівщині. Заміжня, виховала двох синів.
Слова, люди, природа - все промайне в думці, заболить у душі і вливається на папері рядками. Пише давненько, але не наважувалася друкувати. І ось - дебют у "Соколиному краї". Була нагородженна дипломом на "Коронації слова 2012"
Не покидайте білу хату
Не покидайте білу хату.
Стареньку, згорблену, сумну,
Край шляху битого вмирати
На тин, Зарослий бур'яном,
На світ чудовий задивилась
старечим сплаканим вікном.
Чи юність згадує далеку?
В зітханні скрипне: -Роки йдуть...
На ній ще в'ють гніздо лелеки,
Та тільки діток не несуть.
А ще весною солов'ята
Летять втішати буйний сад.
Спішить калина розцвітати,
Та їй уже ніхто не рад.
Нема газдів, бо обміняли
Стареньку хату на нову,
На кам'яну, серед асфальту.
Таку зручну, таку чужу...
Верніться ж у батьківську хату,
Зметіть пилиння з образів.
Хай мати сяде научати
своїх маленьких пустунів.
Засійте добрим зерном поле.
У тому рідному селі.
І розцвіте там ваша доля,
І ласку вернете землі.
Надзвичайно актуальну поезію ти обрала, Наталю! Рідний поріг, рідна хата, гніздо лелече, калина біля вікна і та стежина, що веде нас у світ - це наші корені, наші одвічні обереги...
ВідповістиВидалитиДуже рада, що вам сподобався вірш.
ВидалитиПовністю погоджуюся з вашою думкою, бо ці обереги ніколи не потрібно забувати!!!