"Крила лелечині..." Пісенна та інтимна лірика Євгенії Лещук

Проект „Крила лелечині”

Завдання:

• опрацювати біографію Євгенії Лещук, публікації, рецензії, матеріали Інтернету про пісенну  та інтимну творчість;
• опрацювати збірник «Ритми душі»;
• з’ясувати тематику пісенної творчості поетеси,
•  значення символів;
• дібрати фото та ілюструвати ними  свою  роботу.
• вибрати найкращі пісні з нотами Євгенії Лещук і укласти збірочку.
• матеріали дослідження оформити у формі буклета або книжечки.
• вивчити одну з пісень і заспівати її під час захисту проекту.

        Моя душа - то скрипка сумовита,

   А струни в ній настроєні ще зрання,

Виблискує вся росами облита,

 А ти заграв мелодію кохання...

       Євгенія Лещук із свого дитинства та волинських луків винесла найдорожчий скарб – народну пісню. Нині цей скарб волинських мелодій, - за словами Євгена Сверстюка, - відлунює у піснях поетеси.

Особливістю пісень поетеси є їхня природна гармонія, яка вільно виливається із душі піснярки, передаючи найтонші порухи її душі. Пісні Євгенії Лещук на перший погляд прості, але насправді мають цікаві музичні інтонації, притаманний тільки їм сумовитий стиль. І це не дивно, адже в їхній основі – народна мелодика, а разом з нею трепетна щирість, чистота, «піднесеність до чогось надлюдського – священного і світлого».
Часто у тих мелодіях на романтичному, елегійному фоні проникливим щемом вражає таємний глибокий біль, ніби крик серця, що так заворожує душі багатьох людей.

У піснях пані Лещук немає нічого надуманого, вимушеного, її мелодії, наче срібний струмок,  ніжно виливаються із дзюркотливого джерела. І не дивно: сама природа Млинецького хутора у дитинство поетеси вколисувала щось священне, настроювала невидимі струни душі.

Згодом була юність, яка ловила уже глибші мотиви цього краю ще горів немеркнучий вогонь Козацької слави – Берестечка, рокотали у серці страшні громовиці війни. «Біль краяв серце, і струни в душі починали бриніти так сумно і тужно, - зізнається Євгенія Степанівна. – І так перепліталося усе: від маминої ласки і квиління чайки – казкове, від громовиць і болю – сумне. Усе це збиралось у серці, а там вирувало, трансформувалося у різні акорди, а тоді виривались якісь біоструми, акорди з душі».

       Не маючи музичної освіти, в час особливих вражень, піснярка імпровізувала разом зі словами  мелодії – і так виходили пісні. «А може то не пісні, - зізнається авторка, - а просто ритми, живі ритми моєї душі».

До слова, соловейко теж не знає нот, а співає, щоб звеселити душу людини, співає, бо не може не співати...

Пісенну творчість Євгенії Лещук  можна умовно поділити на кілька тематичних  груп.

       Найперше – про найріднішу людину –  про маму. Їй присвячені пісні «Мамині руки», «Серце мами», «До мами», «Мамині квіти».  Образ мами генетично пов’язаний із рідним краєм і народною піснею, із волинськими луками і рідною хатою, із птахами та квітами. А ще мама для поетеси часто асоціюється із чайкою:

Як виглядала мене у лузі

І цілі ночі не спала,

Квилила чайка за дітьми в тузі,

А може, то мама співала?..

                                      («Мамина пісня»)

            О, тяжко, мамо, бачити мені,

Що так тебе недуга полонила,

І рідна хата мариться лиш в сні,

Над нею тужить чайка сизокрила.

                                    («До мами»)

Велику частину пісенної творчості Євгенії Лещук становить інтимна лірика. Вона ж, як і вся творчість поетеси, надзвичайно ніжна і водночас сумовита.  Мотиви розлуки та чекання є провідними у піснях. Хоч Євгенія Степанівна жодним словом не торкається теми особистого кохання, але із розповідей односельчан знаємо, що юнак, якого покохала Євгенія в юності, був членом Української повстанської армії і не повернувся живим із грізних доріг війни. Вона ж залишилася вірною йому на все життя. У цьому, напевно, таємниця сумних мелодій про кохання.

Образ коханого у ліричної героїні часта асоціюється то з птахом, то з вітром, то з юним березнем. Ось уривок із «Балади про Березня»:

Гарний Травень усміхався.

Щедрий Серпень женихався, -

Я ж лишилась у весні.

І тепер уже щоночі

Лиш одні світились очі –

Снився Березень мені.

          («Балада про Березня»)

Жаль тільки, що ніхто з композиторів не розгледів цієї чудової балади – вийшов би неперевершений романс.

Птах у всій творчості поетеси, а надто у пісенній ліриці, – наскрізний образ. Навіть дві збірки пані Лещук мають назви «Дорогою птахів» та «Мої ластівки». В образі журавлів ми завжди уявляємо чи то братів, чи то отих героїв, які понад усе любили свій край і віддали за нього життя. Лелека – символ таємничого та єдиного на все життя коханого:

Йшла весна здалека,

Несла квіти-зілля,

Прилетів Лелека

На моє весілля.

А на тім весіллі

Журавлі крилаті,

І підсніжки білі

Танцювали в хаті.

         («Весняне весілля»)

Рідні луки, розлогі верби біля Млинецького ставу, лілеї та латаття серед тихого плеса, цвіт чорнобривців та безсмертників біля маминої хати, безсонні журавлі та одинокий  лелека, чайка сизокрила, ластівки, солов’ї  та їх незрадливий супутник – вітер – все це природна стихія Євгенії Лещук. Тут її душа відпочиває, набирається сили та живої енергії для праці, для творчості, для пісень.

Вже давно візитною карткою Волині став «Волинський вальс», який у народі називають за першим рядком приспіву: «Шацькі озера сині..». Незабутніми піснями стали «Підкова щастя», «Калинові мости», «Квітне літо», виспівані Народним вокальним жіночим ансамблем «Росинка».

Важливе місце у пісенній творчості Євгенії Лещук займає патріотична лірика. Пісні про Берестечко: «Берестецькі журавлі», «Берестецькі берести», «Марш молоденьких козаків», «Берестечко, Пляшева»,  «Віночки з калини», «Вранішня молитва» і пісні про повстанців: «Балада про повстанця» та «Волинські «берези», - це заобрійні молитви поетеси і нескінченне бажання повернути народу не просто історію, а духовний зв’язок поколінь. Євгенія Лещук ніби з’єднує нитками своїх творів історично-часовий кругоплин – вона творить сьогоднішній світ, який є логічним продовженням того часу, коли  героїчні подвиги во ім’я України були звичним явищем.

«Минають роки, ламаються крила. Але в душі іще музика, пісні – це живі ритми моєї душі. Усе – для Вас, дорогі мої, для Вас...», – щиро зізнається авторка.